Дослідження Святого Письма на тему: « Духовно-моральні цінності у Старому і Новому Заповітах».

   Людина є найвище творіння Боже, тому покликана жити за такими християнськими  цінностями, як любов, віра, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, лагідність, стриманість, гідність, обов'язок, совість, честь тощо... Джерелом духовно-моральних цінностей є десять Заповідей, дві Заповіді любові, Нагірна проповідь Ісуса Христа, моральне вчення книг Старого і Нового Заповіту, послання святих апостолів, пояснення у працях Отців Церкви..

 Як жити і діяти за християнськими принципами Бог показує нам у Старому Заповіті на прикладі Авраама, Мойсея, Йови та інших праотців. В 12 главі книги Буття ми читаємо розповідь про покликання Авраама. Без всякої підготовки говориться, він розмовляв із Богом. Ми знаємо, що йому було 75 років, коли Господь вперше з ним заговорив. Слова, з якими Він звертається до Авраама: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого» (Бут. 12:1). Це для нього означало одне: що все, що надавало певну безпеку та допомогу, потрібно було залишити. Авраам та Сара залишили все і відправилися в найбільшу пригоду свого життя..

  Праведність  Авраама полягає в тому, що, не дивлячись на всі страхи, він прислухався до Божого заклику. Бог сказав йому залишити все і піти: «…в край, що його я тобі покажу» (Бут. 12:1). Він довірився Богові і відправився в дорогу, вірячи в те, що Бог покаже йому дорогу та місце для життя.

Для нас, християн, Авраам важливий, бо він показує нам модель покликання від Бога. Ми покликані знову і знову залишати те, що ми знаємо, що для нас є знайомим та безпечним та відправитися до невідомого. Ми відчуваємо часто подібні покликання: покинути дім, щоб піти вперше до школи, покинути школу, щоби зайнятися професійною діяльністю, залишити свій дім, щоби переїхати в інший. Ми – діти Авраама, покликані Богом до праведності, вірності, добра. Хоч його історія  тисячі років тому, але її ми впізнаємо в своєму досвіді.

   Особливе місце серед ізраїльського народу займає провідник Мойсей, який вивів його з єгипетської неволі. Коли Бог покликав його до виконання цієї місії, він погодився. Мойсей вірив Господу, що допоможе подолати всі перешкоди на шляху до досягнення мети. Так відбувається і в нашому житті, якщо ми маємо переконання, що Він чує наші молитви і нам допоможе, тоді причин для розчарувань не буде.

  Досліджуючи книгу Йова, дізнаємося приклад про життя богобоязливого чоловіка. Бог дозволив сатані позбавити його усіх земних благ, навіть сім’ї та здоров’я. Разом із співчутливими друзями Йов роздумує над питанням — чому справедливий Господь допускає такі страждання праведному й невинному чоловікові. Книга Йова показує нам провидіння Бога, який допускає страждання для виховання праведника, а не тільки для кари беззаконних, як думали друзі Йова. Зрештою Йов пізнає наміри Бога й розкаюється у своєму гріховному намірі звинуватити Його. Хоча, як припускають, Йов жив ще в часи патріархів, ця книга обговорює проблему, актуальну для всіх часів.

   Духовно-моральні цінності закладені також у Новому Заповіті, де Ісус навчає найбільше справедливості і милосердя, любові до ближнього. З притчі про загублену вівцю ми дізнаємося, якою великою цінністю ми є для Христа. Вона вчить  не втрачати надію на спасіння друзів та рідних. Той, Хто відправився у пошуки, — обов’язково знайде загублених! Бо Він — не звичайний пастух, а Всемогутній Бог, Який не тільки знає де знаходиться загублена овечка, а бачить і розуміє її страх перед небезпекою, може назавжди зцілити рани, заспокоїти тривожне серце та покласти знеможену на міцні плечі, щоб нести, коли та не може йти. Притча вчить нас довіряти Доброму Пастирю.

  Слово Боже навчає, що для того, щоб осягнути вічне життя, – потрібно любити Бога і ближнього – чинити щось дуже конкретне й реальне стосовно них. У відповідь на запитання: «хто є наш ближній», Ісус розказує дуже промовисту притчу, в якій згадує священика та левіта, які, можливо, задля збереження старозавітного закону (поранений міг цілком виглядати як мертвий, а старозавітній закон говорив, що дотик до померлого робить людину нечистою; фарисеї навчали, що для осквернення вистачало, щоб навіть тінь упала на покійника) не хотіли зупинитися, хоч вже й поверталися з храму. В Євангелії від Луки Ісус представляє Бога милосердного. Однак, для законовчителя приклад про милосердного самарянина був дуже незвичним – просто чужим. Так само й чужим, виявляється, був для нього і сам Бог, про якого він так багато знав, але якого милість і любов  особисто можливо і не пізнав. Виглядає, що під милосердним самарянином Ісус міг бачити самого себе, – як того, Хто лікує всіх зранених гріхом. Самаряни в очах євреїв були людьми, які вже віддавна не мали правильного уявлення про Бога та Його волю.

Притчею про Милосердного самарянина Ісус також недвозначно заявляє, що для Бога всі люди є однаковими. Розповідь закликає кожного бути ближнім для іншого. Це означає не робити різниці в пожертві своєї турботи. Наше співчуття обов’язково повинно містити складові часу та жертви (присутність на Майдані, волонтерська робота, не кажучи вже про тих, хто, віддає власне життя для захисту своїх ближніх, – показує наскільки актуальними є ці слова). Важливо зрозуміти,що ближнім є конкретна людина, яка зустрічається на дорозі нашого життя і потребує нашої допомоги.

  Книга Діянь Апостолів, на прикладі Савла, показує, що людина повинна не боятися змінити своє життя, своє ставлення до Ісуса. Одного разу він одержав від юдейської релігійної верхівки завдання винищити християн, яких вважали шкідливою групою. Савло взявся за справу з великим ентузіазмом, оскільки щиро вірив, що будь-який замах на Закон мусить бути безжально покараний. Під його керівництвом, кількасот  християн було ув’язнено, побито камінням. Але під час однієї з "каральних експедицій," по дорозі з Єрусалиму на Дамаск, у видінні з’явився Христос, який сказав йому: "Савле, чому ти переслідуєш мене?" Це видіння справило на нього таке сильне враження, що він тимчасово осліп. Савло увірував у Христа, прийшов до Дамаску, знайшов там осередок християн на чолі з Ананієм, і охрестився в них. Хоча йому було важко тому, що йому не довіряли учні Ісуса, бо пам’ятали все зло, яке він їм зробив. Про те, Бог завжди був з ним. Коли його ув’язнили він відкрив всі замки, щоб він вийшов.

   Досліджуючи Святе Письмо, пізнаємо, якою має бути людина. В ньому Господь відкриває Свою мудрість, волю. Ми повинні читати це Слово Боже і виконувати, брати приклад з праведних, добрих, покірних особистостей Біблії.