Сімейні цінності крізь призму Божественної мудрості притч.

          

   Кожна людина народжується в сім’ї. Вона має батьків, які в свою чергу, мають своїх батьків, і так одне покоління змінює інше. Важко уявити собі життя без сім’ї, бо саме завдяки їй формуються міцні та приязні стосунки між людьми. Кожен родинний дім є неповторний, у кожному свій клімат. Це багато різних мрій, ідеалів, ситуацій. Проте, важливим тут є, яка атмосфера панує між членами сім’ї. А це залежить від того, які цінності закладаються в ній. Щоб вони полягали у взаємному даруванні любові, передаванні життя, вихованні дітей їх ми повинні черпати з Божественної мудрості Ісусових притч.

  Досліджуючи біблійні вірші від Мт.18:11-14, усвідомлюємо, що Христос через притчу про «заблукану вівцю»  виховує почуття спільноти, в якій панує любов. В ній Він показує Пастиря, як символ доброти і дбайливості.  Пастух шукає вівцю, бо вона цінна для нього, хоче їй допомогти. В сім’ї теж повинні піклуватись одні про одних, переживати за інших.

  Наші рідні є нашими ближніми, а Ісус на сторінках Святого Письма, вказує, що потрібно виявляти любов до ближнього, співчуття і милосердя. Лише милосердна людина може зрозуміти терпіння і потреби інших, допомогти.

  Проте, що потрібно вміти прощати, свідомо оцінювати своє життя і мати силу волі виправити помилки, Ісус навчає у Євангеліі від Лк.15:11-32. Перша частина притчі стосується молодшого сина і батькового відношення до нього. Батько тут добрий, щедрий, милосердний. Друга – старшого брата, який є прихованим грішником. Важливим тут є відношення між братами, які повинні бути дружні, радіти один за одного, прощати взаємні образи, , не заздрити.  В Євангелії від Матвія 18:11-14 говориться: «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам Ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець не простить вам прогріхів ваших.»

  Апостол Павло, згадуючи стосунки батьків і дітей, наголошує,що діти мають слухатись своїх батьків та шанувати їх, «бо це справедливо». А до батьків звертається: « … не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі Господньому.» Серед заповідей, які Бог дав Мойсею, була: « Шануй батька твого і матір твою , як заповідав Господь Бог твій, щоб довго тобі жити і бути щасливим на землі.»( Втор.5:16). Цим покладено обов’язок на батьків-виховувати дітей, а вони мають шанувати батьків, і це забезпечить добро усім.

Бути вірним своєму слову, слухатись батьків навчає Ісус у віршах від Мт.21:28-32. Тут правильно зробив другий син. Він хоч і відмовився спочатку,але потім покаявся і вчинив правильно.   В посланні до Колосян говориться: «Діти будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне!»

  Відчуження, відсутність порозуміння у сім’ї спричиняють біль; натомість любов, жертовність, терпеливість, поступливість, взаємоповага та взаєморозуміння будують міцну сім’ю в якій кожен знаходить затишок.

Конспект уроку з основ християнської етики на тему: "Основа радості"

Тема.                           Основа радості.

Мета.                         Розкрити зміст понять «радість», «заздрість»; усвідомити, що  радість є виявом любові до ближнього, а почуття заздрості є небезпечним у між особових стосунках; проаналізувати приклад радості Ісуса Христа за нас і наші успіхи у житті на основі притчі із Святого Письма “про загублену драхму”; плекати уміння ділитися та поділяти радість.

Біблійна історія.Притча про загублену драхму (Лк. 15: 8-10).                                                                            

Ключовий вірш:       «Щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість!» ( Ів. 15:11)

Навчальні засоби.   Святе Письмо, мультимедійна дошка, дидактичний матеріал, малюнок,        свічка, презентація.

                                   

Перебіг уроку.

І. Вступна частина.

1. Християнське вітання.

Вступне слово вчителя. Христос сказав: « Де двоє чи троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них..» Ми всі зібрались тут в Ім’я Христове, тому віримо, що Господь невидимо є присутній між нами.

2.Запалення свічки.

Нехай вогник цієї свічки нагадає нам про Тебе, Господи, як про велике Світло,що освітило світ і знищило темряву.

3. Мотивація молитви.

Просимо в Небесного Царя, щоб Він просвітив наші душі і серця, наш розум, щоб ми добре сприймали Христову науку і прожили своє життя на славу Бога.

4. Молитва «Царю Небесний..». .

ІІ.    Актуалізація опорних знань.

Вчитель приносить на урок наплечник з «притчами». Учні один за одним витягують з нього різні предмети і отримують завдання назвати, про яку притчу «йде мова».

Наприклад, дріжджі                   притча про закваску;

                     Зерно гірчиці         притча про зерно гірчиці;

                      Бинт                       притча про милосердного самарянина;

                      Овечка                   притча про загублену вівцю;

                      Свиня                     притча про блудного сина.

Вступне слово вчителя: демонструючи учням звичайний малюнок, запитує: «Що потрібно мати для того, щоб отримати такий, або інший малюнок?»(  папір, фарби, пензлі тощо ).

~        Якщо будемо вже мати – і красиві кольорові фарби, і пензлі, чи можемо вважати, що картина вже є? ( ні, адже необхідна основа, на яку накладається малюнок )

Отже, для того, щоб отримати малюнок, картину чи вишивку, необхідно докласти чимало зусиль. Уявімо собі, що ми, доклавши чимало зусиль, несли малюнок додому, щоб потішити своїх близьких, але вітер вихопив його з наших рук, – відчуття недобрі: тривога, смуток, образа, жаль. Проте, коли ми цей малюнок повертаємо собі, негативні емоції змінюються на позитивні, – радість, настрій, веселість.

ІІІ. Актуалізація життєвого, чуттєвого та читацького досвіду.

Читання притчі Бруно Ферреро вчителем, її обговорення, підсумковий коментар.

Одного дня селянин, який жив неподалік від обителі, надійшов до монастирської брами й енергійно застукав у неї своєю мозолистою рукою. Коли воротар відчинив, чоловік усміхаючись, показав йому великий кетяг соковитого винограду.

– Брате-воротарю, – сказав селянин, – знаєте, кому хочу подарувати цей чудовий виноград?

– Може, настоятелеві або комусь із старших отців монастиря?

– Ні. Вам!

– Мені?- монах з радості аж почервонів. – Хочете дати його мені?

– Авжеж . Тому, що ви зі мною поводились як приятель і завжди допомагали мені, хочу, щоб ви поласували цим виноградом.

Монах-воротар поклав виноград на тарілку і поставив її на стіл. Який гарний і смачний виноград! Та ось у нього майнула думка: «Чому не занести цей кетяг настоятелеві, щоб і його втішити?» Він узяв тарілку з виноградом і поніс до настоятеля.

Настоятель і справді щиро зрадів. Але пригадав собі, що в монастирі живе старий та хворий монах, і подумав: «Занесу йому цей виноград. Нехай він хоч трохи потішиться».  І кетяг винограду потрапив до келії хворого монаха.

Але надовго він там не затримався. Хворий подумав, що виноград сподобається кухареві, який цілий день працює, і передав виноград йому. Але кухар послав його монахові-паламареві, а той поніс його наймолодшому монахові, котрий вирішив подарувати його іншому монахові, І так від монаха до монаха той виноград знову повернувся до воротаря. Отак замкнулося коло.

·        Про кого думав кожен хто отримав виноград?

·        Що відчували монахи, кухар, воротар коли одержали цей подарунок?

~        Робота в групах..

 Учні на промінчиках дають відповідь на питання: «З чого ви радієте?» (Коли здійснюються ваші мрії, одержиш гарну . ) 

                  

                                                                

радість

 

 ІV. Мотивація навчальної діяльності.

Повідомлення й обґрунтування теми та мети уроку.

Декламування вчителем або підготовленим учнем уривка з вірша Олени Мікули.       

   З нами Бог. І ми радієм,

                 Славим Господа  в цей час

                 Так, як можем, так, як вмієм,

                 Так, як вдома учать нас.                                            

Люди часто бажають один одному радості. І самі хочемо, щоб у нас в житті було багато радісних днів. Радість ми відчуваємо з різних причин, але чи вміємо ми радіти за інших людей. Про це ми поговоримо сьогодні на уроці.

Показ слайда 1.

V. Засвоєння нових знань, формування опорних умінь і навичок.

1. Словникова робота.

Показ слайда 2.

 Радість – почуття задоволення і втіхи від добре виконаної роботи, від спілкування з ближніми та Богом..

Показ слайда 3.

Вислови про радість:

«Радість,що плине від давання , сильніша за життя. Справжнім бідняком є той, хто ніколи її не переживав.» ( Бруно Ферерро)

Радість-це сяйво любові,не зосередженої на собі.» (Жан Корбон)

«Справжня радість з’являється, коли в нашому серці є доброта.» ( Жан Корбон)

« Я не розумію похмурого християнина. Якщо Бог є усім, то Він повинен бути і радісним.» (Джеймс і Ширлі Добсон)

Сценка за романом Елеонор Портер «Поліана».

Слово вчителя.

Як стверджують словники, радість – це почуття задоволення, втіха, приємність”.

Ми радіємо, коли отримали добру оцінку у школі чи гарний подарунок на день народження, коли перемогли на змаганнях або конкурсах, коли придбали річ, про яку давно мріяли: велосипед, телевізор, комп’ютер, мобільний телефон, коли нам посміхнулася красива дівчинка або стрункий хлопчина допоміг нести портфель.

            Але ми радіємо й тоді, коли ми посміхнулися зустрічному, коли допомогли однокласникові розв’язати задачу, а батькам – впорядкувати грядки на дачі, коли зробили гарний подарунок товаришеві чи подрузі, коли висповідалися у своїх гріхах священикові й помолилися Господу.

            Радість не буває малою або великою. Коли виступили на концерті, нам однаково було важливо, що ні разу не забулися слів, що прочитали вірш виразно й артистично, що були вдягнуті в новеньку сукню чи костюм, які вам дуже пасували, що глядачі з вдячністю аплодували вам. Одному великою радістю є перемога у шкільних змаганнях з легкої атлетики, іншому ж – те, що прийшов до фінішу не останнім. Одному з дорослих  радість приносить зарплатня, яка дозволяє придбати автомобіль, іншому – така, завдяки якій зможе розрахуватися за комунальні послуги.

            Пригадаймо й іншу ситуацію: коли наш щоденник прикрасила чергова „12-ка” або нам вдалося змайструвати якусь річ, чи не поспішаємо з радісною новиною до батьків чи друга.

2. Робота над притчею про загублену драхму. (Лк. 15: 8-10).                                                                    ·        Виразне читання притчі.

·        Пояснення незрозумілих слів ( драхма-це грецька  монета).

·        Показ слайда 4.

·        Робота з зошитом.

·        Розгорніть зошит на 50ст., виконайте завдання 3.

Слово вчителя.

Драхма, про яку йде мова в цьому уривку, була дрібною срібною монетою. Втратити таку монету в селянській хаті в Палестині було легко, а пошук її міг зайняти багато часу. У будинках було темно, тому що в них було всього одне невеличке кругле віконце діаметром близько 45 сантиметрів. Глинобитна долівка заслана сухим очеретом, і шукати монету на такій підлозі було майже те ж саме, що шукати голку в копиці сіна. Для цього жінка підмітала підлогу в будинку, в надії, що вона побачить, як блисне монета при русі або вона почує її дзвін. Дві причини могли спонукати жінку так завзято шукати. 
1. До цього її могла спонукати крайня потреба. Звичайно, монета номіналом в одну драхму в наші дні не була б особливою цінністю. Однак у Палестині часів Ісуса це було більше денного заробітку працівника. Люди ледве зводили кінці з кінцями і їм загрожував голод. Можливо, жінка саме тому так старанно шукала цю монету, що в іншому випадку її родині не було що їсти.
2. Але, може бути, причина була зовсім не в цьому. Заміжні жінки носили головний убір з десяти срібних монет, з'єднаних між собою срібним ланцюжком. Найчастіше дівчина економила роками, щоб зібрати ці десять монет для головного убору, який ціною майже дорівнював шлюбній каблучці: це була настільки невід'ємна частина одягу жінки, що його навіть не могли забрати у неї для сплати боргів. І можливо ця жінка втратила саме одну з цих монет, і тому так старанно шукала її, як будь-яка інша жінка шукала б свою обручку. У будь-якому випадку, легко уявити собі радість цієї жінки, коли вона побачила блиск втраченої монети, і коли вона знову тримала її в руці. Так само Бог радіє, говорить Ісус. Радість Бога і всіх Ангелів, коли хоч один заблуканий грішник навертається до Бога, подібна радості цієї жінки, коли вона знаходить монету, яка врятує її сім'ю від голоду; вона подібна радості жінки, яка втратила і знову знайшла свою найдорожчу річ, яка не піддається навіть оцінці в грошах. Ні один фарисей ніколи й не думав про те, що Бог такий. Один великий іудейський вчений визнав, що це сама нова істина про Бога, яку Ісус явив людям, що Бог дійсно шукає людей. Іудеї могли допустити, що якщо людина на колінах  приповзе до Бога, благаючи Його про прощення, Він, може їй, пробачить; але юдей ніколи й подумати не міг, що Бог сам шукає заблуканих грішників. Ми ж, на наше щастя, віримо в любов Бога, який шукає нас, тому що ми бачимо цю любов втілену в Ісусі Христі, Сині Божому, Який прийшов, щоб спасти тих, хто заблукав.

Показ слайдів 5-7.

                 Порівняйте вивчену притчу з тими, які ми з вами вже розглядали на попередніх уроках, наприклад – притча про заблукану вівцю,  про блудного сина.

·        Висновки вчителя.

Ця притча говорить про радість від одного грішника, що знайшовся, повернувся до Бога, радість інших людей за його навернення.

3. Робота з зошитом.

Виконайте міні-тест у зошиті на ст.. 50.

             4.Робота з підручником.

Читання оповідання В. Сухомлинського «Чого мама тепер плаче?»

Обговорення.

.Чи була причина для сліз, коли мама Олесі проводжала свого сина до війська?

.Чому вдруге заплакала мама ,коли побачила свого сина-красеня через два роки?

           5. Пізнавальне розгадування головоломки з коментарем вчителя.

       ,  ,  ,             ,   , ,                       ,  , ,                 ,  ,,

Замок           Поїзд           Річка            Міст            Ь    

·        Випишіть ті літери , над якими немає коми, у прямокутники і прочитайте ім’я цього серця.

·        Так, це заздрість - один з головних гріхів. Християнська радість – це радість, коли всім добре, де немає заздрості.

Показ слайда 8.

·         Заздрість – це жаль і смуток з причини щастя ближнього.

·        Бернард Шоу сказав про неї: «Любов дивиться через телескоп, а заздрість – через мікроскоп».  У наших серця немає бути заздрості, а тільки любов.

VІ. Закріплення навчальних досягнень, поглиблення знань.

        1.Читання вірша і обговорення.

Заздрість не має меж!

Заздрість гризе довкілля!

В жменю її візьмеш - Вислизне у підпілля.

Вдень і вночі не спить,

Оком недремним зрить,- Жертву собі шукає.

Заполонила світ: Землю,повітря,душі...

Зводить серця на лід, мозок і тіло сушить.

 Чути скрізь - знов і знов !- /Миттю щезає радість/

Світом править ЛЮБОВ!

 Може все-таки,- заздрість?

2. Етичний практикум «Як відучитися від заздрості?» – інтерактивна вправа “Дерево рішень” зі спільним формулюванням висновків.

Подумайте і запропонуйте свої рішення, як подолати заздрість. (Учні об’єднуються у групи по 4-6 чол. і пропонують свої рішення, як подолати заздрість. З кожної групи один учень зачитує рішення групи.

·   Отже, потрібно радіти успіхам ближніх; перемагати себе, і станемо духовно багатими; дякувати Богові за те, що маємо і заздрість вимушена буде втекти.

·   Показ слайда 9.

3. Вправа  «Заповніть пропуски».

·  Ми бажаємо одне одному____ (радості).

·  Радість у нашому житті пов’язана з досягненнями та ____ (успіхами).

·  (Драхма)____ - це дрібна срібна монета.

·  Коли Бог знаходить нас і ми навертаємось, то все небо разом із Всевишнім ____ (радіє).

·  Християнська радість вчить радіти не лише власними ____ (успіхами), але 

й наверненню та успіхами ____(ближніх).

·  З притчі про “загублену драхму” стає зрозуміло, наскільки ___(важливою)

для Господа є кожна душа.

VІІ. Узагальнення та систематизація набутих компетентностей.

1. Підбирання синонімів до слова «радість».

2. Вправа «Будь пильним.»

Якийсь шкідник змішав зерна заздрості і доброзичливості. Однак вони не можуть існувати разом. Перегляньте цю купу зерна. Перемістіть те, що належить до заздрості, і те,що належить до доброзичливості, у різні мішечки.

                 Доброзичливість                                              Заздрість

Забирає спокій            каже приємні слова    веде до вбивства           руйнує мир  

 наповнює серце вдячністю       убиває радість      тішиться успіхові ближнього

     породжує ненависть      дає відчуття щастя          задоволена тим,що має  

заподіює шкоду    призводить до наклепів     чинить тільки добро

3. Робота в групах.

Кожна група із розсипаних слів складає ключовий вірш.

«Щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість!» ( Ів. 15:11)

4.Перегляд відеофільму про «радість».

5.Підсумкове слово вчителя.

Навчімось радіти правдою, радіти чужим життям, чужим щастям. Пам’ятаймо, що не буває чужого щастя. Якщо щасливий мій сусід, буду щасливий і я. Послухаймо, як наставляв розумний батько свого сина до життя: “Молись, сину, за те, щоб твій сусід був багатий і щасливий”. І в цих словах є рація. Коли твій сусід буде багатий, щасливий, він не заздритиме тобі а, отже, не шукатиме зла для тебе, а значить, і ти будеш з ним щасливий.

VІІІ. Інструктаж домашнього завдання.

·   Показ слайда 10.

Запишіть власні думки, про те, чи легко радіти успіхам іншої людини.

Ще раз прочитати і осмислити притчу про загублену драхму.

ІХ. Підсумкова частина.

1.      Оцінювання роботи учнів.

2.Гра- Молитва. Учні тягнуть карточки з іменами однокласників. Вчитель пропонує у спільній молитві помолитися за того, ім’я котрого кожний з дітей «витягнув» на листочку. Після цього учні обмінюються заздалегідь підготовленими недорогими подарунками  (дарують тому хто за них молився).

Дослідження Святого Письма на тему: « Духовно-моральні цінності у Старому і Новому Заповітах».

   Людина є найвище творіння Боже, тому покликана жити за такими християнськими  цінностями, як любов, віра, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, лагідність, стриманість, гідність, обов'язок, совість, честь тощо... Джерелом духовно-моральних цінностей є десять Заповідей, дві Заповіді любові, Нагірна проповідь Ісуса Христа, моральне вчення книг Старого і Нового Заповіту, послання святих апостолів, пояснення у працях Отців Церкви..

 Як жити і діяти за християнськими принципами Бог показує нам у Старому Заповіті на прикладі Авраама, Мойсея, Йови та інших праотців. В 12 главі книги Буття ми читаємо розповідь про покликання Авраама. Без всякої підготовки говориться, він розмовляв із Богом. Ми знаємо, що йому було 75 років, коли Господь вперше з ним заговорив. Слова, з якими Він звертається до Авраама: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого» (Бут. 12:1). Це для нього означало одне: що все, що надавало певну безпеку та допомогу, потрібно було залишити. Авраам та Сара залишили все і відправилися в найбільшу пригоду свого життя..

  Праведність  Авраама полягає в тому, що, не дивлячись на всі страхи, він прислухався до Божого заклику. Бог сказав йому залишити все і піти: «…в край, що його я тобі покажу» (Бут. 12:1). Він довірився Богові і відправився в дорогу, вірячи в те, що Бог покаже йому дорогу та місце для життя.

Для нас, християн, Авраам важливий, бо він показує нам модель покликання від Бога. Ми покликані знову і знову залишати те, що ми знаємо, що для нас є знайомим та безпечним та відправитися до невідомого. Ми відчуваємо часто подібні покликання: покинути дім, щоб піти вперше до школи, покинути школу, щоби зайнятися професійною діяльністю, залишити свій дім, щоби переїхати в інший. Ми – діти Авраама, покликані Богом до праведності, вірності, добра. Хоч його історія  тисячі років тому, але її ми впізнаємо в своєму досвіді.

   Особливе місце серед ізраїльського народу займає провідник Мойсей, який вивів його з єгипетської неволі. Коли Бог покликав його до виконання цієї місії, він погодився. Мойсей вірив Господу, що допоможе подолати всі перешкоди на шляху до досягнення мети. Так відбувається і в нашому житті, якщо ми маємо переконання, що Він чує наші молитви і нам допоможе, тоді причин для розчарувань не буде.

  Досліджуючи книгу Йова, дізнаємося приклад про життя богобоязливого чоловіка. Бог дозволив сатані позбавити його усіх земних благ, навіть сім’ї та здоров’я. Разом із співчутливими друзями Йов роздумує над питанням — чому справедливий Господь допускає такі страждання праведному й невинному чоловікові. Книга Йова показує нам провидіння Бога, який допускає страждання для виховання праведника, а не тільки для кари беззаконних, як думали друзі Йова. Зрештою Йов пізнає наміри Бога й розкаюється у своєму гріховному намірі звинуватити Його. Хоча, як припускають, Йов жив ще в часи патріархів, ця книга обговорює проблему, актуальну для всіх часів.

   Духовно-моральні цінності закладені також у Новому Заповіті, де Ісус навчає найбільше справедливості і милосердя, любові до ближнього. З притчі про загублену вівцю ми дізнаємося, якою великою цінністю ми є для Христа. Вона вчить  не втрачати надію на спасіння друзів та рідних. Той, Хто відправився у пошуки, — обов’язково знайде загублених! Бо Він — не звичайний пастух, а Всемогутній Бог, Який не тільки знає де знаходиться загублена овечка, а бачить і розуміє її страх перед небезпекою, може назавжди зцілити рани, заспокоїти тривожне серце та покласти знеможену на міцні плечі, щоб нести, коли та не може йти. Притча вчить нас довіряти Доброму Пастирю.

  Слово Боже навчає, що для того, щоб осягнути вічне життя, – потрібно любити Бога і ближнього – чинити щось дуже конкретне й реальне стосовно них. У відповідь на запитання: «хто є наш ближній», Ісус розказує дуже промовисту притчу, в якій згадує священика та левіта, які, можливо, задля збереження старозавітного закону (поранений міг цілком виглядати як мертвий, а старозавітній закон говорив, що дотик до померлого робить людину нечистою; фарисеї навчали, що для осквернення вистачало, щоб навіть тінь упала на покійника) не хотіли зупинитися, хоч вже й поверталися з храму. В Євангелії від Луки Ісус представляє Бога милосердного. Однак, для законовчителя приклад про милосердного самарянина був дуже незвичним – просто чужим. Так само й чужим, виявляється, був для нього і сам Бог, про якого він так багато знав, але якого милість і любов  особисто можливо і не пізнав. Виглядає, що під милосердним самарянином Ісус міг бачити самого себе, – як того, Хто лікує всіх зранених гріхом. Самаряни в очах євреїв були людьми, які вже віддавна не мали правильного уявлення про Бога та Його волю.

Притчею про Милосердного самарянина Ісус також недвозначно заявляє, що для Бога всі люди є однаковими. Розповідь закликає кожного бути ближнім для іншого. Це означає не робити різниці в пожертві своєї турботи. Наше співчуття обов’язково повинно містити складові часу та жертви (присутність на Майдані, волонтерська робота, не кажучи вже про тих, хто, віддає власне життя для захисту своїх ближніх, – показує наскільки актуальними є ці слова). Важливо зрозуміти,що ближнім є конкретна людина, яка зустрічається на дорозі нашого життя і потребує нашої допомоги.

  Книга Діянь Апостолів, на прикладі Савла, показує, що людина повинна не боятися змінити своє життя, своє ставлення до Ісуса. Одного разу він одержав від юдейської релігійної верхівки завдання винищити християн, яких вважали шкідливою групою. Савло взявся за справу з великим ентузіазмом, оскільки щиро вірив, що будь-який замах на Закон мусить бути безжально покараний. Під його керівництвом, кількасот  християн було ув’язнено, побито камінням. Але під час однієї з "каральних експедицій," по дорозі з Єрусалиму на Дамаск, у видінні з’явився Христос, який сказав йому: "Савле, чому ти переслідуєш мене?" Це видіння справило на нього таке сильне враження, що він тимчасово осліп. Савло увірував у Христа, прийшов до Дамаску, знайшов там осередок християн на чолі з Ананієм, і охрестився в них. Хоча йому було важко тому, що йому не довіряли учні Ісуса, бо пам’ятали все зло, яке він їм зробив. Про те, Бог завжди був з ним. Коли його ув’язнили він відкрив всі замки, щоб він вийшов.

   Досліджуючи Святе Письмо, пізнаємо, якою має бути людина. В ньому Господь відкриває Свою мудрість, волю. Ми повинні читати це Слово Боже і виконувати, брати приклад з праведних, добрих, покірних особистостей Біблії.